Сценічний етюд. Вправи та етюди на розвиток елементів характеристики
Сценічний етюд на відміну від етюдної імпровізаційної проби передбачає наявність режисерського задуму, спрямованого на реалізацію надзадачі творчого показу, тоді як при виконанні імпровізаційної проби такого завдання немає.
В режисерських етюдах виконавець, який працює в етюді перестає бути просто виконавцем, він стає немовби співавтором етюду і повноцінним автором і творцем – режисером своєї ролі. У даній концепції «сценічний етюд» близький до поняття «драматична сцена».
Тим не менш етюд не репетирується в загальноприйнятому розумінні! Він може повторюватися з урахуванням зауважень і уточнень педагога та режисера. Режисер визначає в етюді основні елементи сюжету. Сюжет будь-якого твору ділиться на експозицію, зав'язку боротьбу кульмінацію і розв'язку. Визначається і фіксується подієвий ряд етюду, його «поворотні точки» - визначається вихідна, центральна і головна події етюду, а також ціль дійової особи. Все це фіксується в репетиційній роботі над етюдом. В іншому ж виконавець-актор може і повинен імпровізувати.
Етюд з характеристикою "Важке"
Щоб відтворити реальний образ чогось важкого, треба зрозуміти в якої послідовності та з якою інтенсивністю треба напружувати м'язи. Для цього згадуємо вправи "Стіна", "Держим стелю", Залізні чоловічки" та інш.
подивіться та зробіть самі сценічний етюд "Штангіст"
«Етюд в театральному гуртку або в репетиції – завжди невеликий відрізок сценічного життя, створений уявою, «магічним якби», яке живиться досвідом, запасом спостережень, живим почуттям виконавця.
Етюд – це, перш за все, подієвий епізод. Головне в ньому, відтворення сценічного процесу за законами і зразкам життя (в найекстравагантніших театральних рішеннях), відтворення подієвого руху.
Етюд з характеристикою "Легке"
Щоб відтворити реальний образ чогось легкого, невагомого, повітряного, треба зрозуміти в якої послідовності та з якою інтенсивністю треба розслабити м'язи, та зробити рухи більш плавними, пластичними. Для цього згадуємо вправи "Пір'ячко", "Фарбуємо паркан", Повітряні кульки" та інш.
подивіться та зробіть самі сценічний етюд "Свіча"
Додаткова інформація про сценічний етюд
Етюд – це завжди якась історія, в основі якої лежить подія. Вона реалізується за допомогою тих навичок, які ми накопичуємо за рахунок спостережень, вправ і тренінгу. В етюді ціллю стає сама історія, її психологічний зміст. Це вже сценічне видовище. Це, хоч і маленька, але вже постановка-вистава. Вона включає в себе величезний комплекс понять, зв'язків, умінь і т. д. і т. п. Тому в роботі над етюдом першочергово ставиться питання про комплексність розв'язуваних в ньому завдань. І нехай поки, що ви зможете вирішити далеко не всі з них. Найголовніше те, що при такому підході ви будете йти до синтезу процесу репетирування, а не до розділення його на складові елементи.
Етюд – це завжди шматочок життя. І яким би не був він маленьким, він все одно – шматок життя, його частинка. Найголовніше та найважче і водночас найдивовижніше в сценічному та екранному мистецтві – це дослідження життя в його русі, в його діалектичній суперечності та єдності, в нерозривному переплетенні фактів, в його прихованості. І нехай ви ще не озброєні для того, щоб це складне завдання вирішити. Нехай. Важливо ставити його перед собою. Завжди, одразу, як те, що формує і ваш погляд на життя, і його розуміння, і спосіб вашого художнього мислення.
Етюд треба розглядати як епізод життя, витягнутий з його цілісного потоку. Епізод, що містить в собі всі закони та ознаки життя. Станіславський говорить про це:
«Суть не у фізичній дії, а в тих умовах, пропонованих обставинах, відчуваннях, які його викликають»
Це і повинно стати нашою установкою в роботі над етюдом.
Пропонованими обставинами називається сукупність умов та ситуація в якій діють виконавці-актори, тобто дійові особи.
«Це фабула п’єси, її факти, події, епоха, час і місце дії, умови життя, наше акторське і режисерське розуміння п’єси, додані до неї від себе, мізансцени, постановка, декорації і костюми художника, бутафорія, освітлення, шуми і звуки і інше і інше, що пропонується акторам прийняти до уваги при їх творчості»
Пропоновані обставини бувають:
1) обставини місця – де відбувається дія (країна, місто, будинки на вулиці, де саме вдома: на кухні, в спальні і так далі;
2) обставини часу – коли відбувається дія (епоха, рік, пора року, місяць, година дня і так далі);
3) особисті обставини – ті, які відповідають на питання ХТО діє на сцені (вік, стать, соціальний стан, професія і так далі);
4) ситуативні обставини – ті які відповідають на питання, що визначають чим живе людина в даній ситуації:
а) звідки я прийшов?;
б) куди я прямую?;
в) навіщо я прийшов сюди?;
г) чого я хочу?;
д) що мені заважає отримати бажане (домогтися бажаного)?
Щоб в цій великій кількості обставин розібратися, привести їх у систему, доцільно всі обставини умовно розділити на три кола.
Обставини малого кола - стимулюючі, що визначають процес боротьби в події, які безпосередньо на нас впливають, фізично визначають нашу дію.
Обставини середнього кола - охоплюють усю п'єсу та визначають розвиток наскрізної дії п'єси і ролі.
Обставини великого кола - лежать за межами п'єси, вбирають в себе надзадачу п'єси і ролі.
Всі обставини здатні переходити з одного кола в інше. Ми не зможемо вибудувати логіку малого кола, не знаючи обставин середнього та великого кіл, тому що саме вони коригують і визначають логіку малого кола. Будь-яка обставина викликає у людини певну реакцію, вона залежить від досвіду, виховання, культури, національності і т.д. Реакція людини переходить в певне ставлення, відношення, а це вже емоційна реакція на вплив малого кола обставин. Реакція залежить від психічної установки.
Треба сказати про найважливіший закон загострення пропонованих обставин. Це не закон життя, але найголовніший закон сценічного буття. Бо інакше дія втратить свою найважливішу якість – активність. І боротьба буде пасивною. Запам'ятайте ж: холодно або жарко, але тільки не тепло! Загострення може бути зі знаком (+) або зі знаком (-) по відношенню до дії.
Ціль, яку ви ставите в етюді, має бути гострою, важливою для вас. Тільки за цієї умови вона буде дійсно збуджувати вашу уяву і провокувати активність і захопленість в боротьбі за її досягнення. Млява, незахоплююча ціль, як і млява, рихла надзадача, не може породити яскравої і зосередженої дії. Коли герою-виконавцю (артисто-роль) все одно досягне він мети чи ні, то в театрі краще не відкривати завісу і не показувати свої роботи на екрані.
Етюд – це маленька історія, яку ви втілюєте сценічно. Тобто розповідаєте сценічними засобами. Адже розповідаємо ми завжди про щось і для чогось.
«Про щось» - це фабула, це факти.
«Для чого» - це головна ціль, головна задача, яка повинна впливати на сприймаючого в потрібному напрямку. Вона пов'язана з вашими «больовими точками», вона завжди емоційна. Нею ви, а не хтось інший, ви оповідач, хочете заразити сприймаючого, змусити його жити вашими почуттями, «вболівати» вашим болем.
Цим «розповідь» відрізняється від інформації, коли ви передаєте ті чи інші відомості, повідомлення, в яких не бере участь ваша душа.
Розповідаючи, ви обов'язково будете виділяти саме те почуття, яке вас зачепило. Ось про це-то ми і повинні думати. Коли ви об'єктивно, без душі, «розповідаєте» зі сцени якісь факти, то, ваш глядач, залишається, по суті, в рамках сприйняття цього як вправи. Почуттям, тобто співпереживанням, він відгукнеться лише на ваше хвилювання, на рух вашого почуття. Виходить, коли ви беретеся за етюд, перше, що ви повинні чітко уявити собі, - це те про що ви хочете розповісти глядачеві – це фабула, і навіщо, для чого, тобто яке відповідне почуття ви хочете в ньому збудити.
І справа тут, звичайно, не в особливих, екстремальних подіях етюду. Штучно розпалювати власні та глядацькі нерви за рахунок усяких вбивств, пожеж, повеней – це нісенітниця, та й не в цьому ж справа!
Екстремальність полягає в рівні ваших душевних витрат, в гостроті прийнятих вами пропонованих обставин.
Подія, яка визначає наше життя з моменту початку етюду, цей відрізок життя завжди насичений безліччю обставин. Ці обставини викликають все нові і нові дії, виникають все нові і нові проміжні цілі. Однак усі ці цілі та породжені ними дії поглинаються головним – подією. І хоча вони є малими подіями або дієвими фактами, ми все-таки будемо розглядати їх в рамках однієї великої, визначального події. Як відбувається цей процес подолання всіх перешкод, що виникали на шляху до нашої мети?
Цей природній і логічний рух в події переривається раптово новою обставиною. Зрозуміло, що це початок нової великої події, яка теж вбере в себе безліч проміжних подій-фактів. Ось така історія відбувається з подіями, їх пов'язаністю і залежністю одна від одної, з поглинанням великою подією малих.
Комментариев нет:
Отправить комментарий