Вправи та етюди на розвиток елементів характеристики  "М'який  - твердий"

Кожен етюд, а етюди ще далекі від драматургії, повинен мати і надзадачу, і наскрізну дію. В перших навчальних пробах ви повинні привчити себе чітко ставити ціль і кожен свій етюд будувати як безперервне прагнення до її досягнення. Саме так ви можете привчити себе, своє мислення і уяву до відчуття надзадачі і наскрізної дії.

Етюд з характеристикою "Тверде"

Щоб відтворити реальний образ чогось твердого, треба зрозуміти в якої послідовності та з якою інтенсивністю та послідовністю  треба напружувати та розслаблювати м'язи. Для цього згадуємо вправи " Сніговики", "Держим стелю", Шоколадні фігурки" та інш. 

Подивіться та зробіть самі сценічний етюд "Стіл"

Ціль, яку ви ставите в етюді, має бути гострою, важливою для вас. Тільки за цієї умови вона буде дійсно збуджувати вашу уяву і провокувати активність і захопленість в боротьбі за її досягнення. Млява, незахоплююча ціль, як і млява, рихла надзадача, не може породити яскравої і зосередженої дії. Коли герою-виконавцю (артисто-роль) все одно досягне він мети чи ні, то в театрі краще не відкривати завісу і не показувати свої роботи на екрані.

Етюд – це маленька історія, яку ви втілюєте сценічно. Тобто розповідаєте сценічними засобами. Адже розповідаємо ми завжди про щось і для чогось.

«Про щось» - це фабула, це факти.

Етюд з характеристикою "М'яке"

Щоб відтворити реальний образ чогось м'якого, також треба робити  з м'язами тіла, обличчя. Для цього згадуємо вправи "Пластилін" та інш

Подивіться та зробіть самі сценічний етюд "Жвачка"

«Для чого» - це головна ціль, головна задача, яка повинна впливати на сприймаючого в потрібному напрямку. Вона пов'язана з вашими «больовими точками», вона завжди емоційна. Нею ви, а не хтось інший, ви оповідач, хочете заразити сприймаючого, змусити його жити вашими почуттями, «вболівати» вашим болем.

Цим «розповідь» відрізняється від інформації, коли ви передаєте ті чи інші відомості, повідомлення, в яких не бере участь ваша душа.

Розповідаючи, ви обов'язково будете виділяти саме те почуття, яке вас зачепило. Ось про це-то ми і повинні думати. Коли ви об'єктивно, без душі, «розповідаєте» зі сцени якісь факти, то, ваш глядач, залишається, по суті, в рамках сприйняття цього як вправи. Почуттям, тобто співпереживанням, він відгукнеться лише на ваше хвилювання, на рух вашого почуття. Виходить, коли ви беретеся за етюд, перше, що ви повинні чітко уявити собі, - це те про що ви хочете розповісти глядачеві – це фабула, і навіщо, для чого, тобто яке відповідне почуття ви хочете в ньому збудити.

І справа тут, звичайно, не в особливих, екстремальних подіях етюду. Штучно розпалювати власні та глядацькі нерви за рахунок усяких вбивств, пожеж, повеней – це нісенітниця, та й не в цьому ж справа!

Екстремальність полягає в рівні ваших душевних витрат, в гостроті прийнятих вами пропонованих обставин.

Подія, яка визначає наше життя з моменту початку етюду, цей відрізок життя завжди насичений безліччю обставин. Ці обставини викликають все нові і нові дії, виникають все нові і нові проміжні цілі. Однак усі ці цілі та породжені ними дії поглинаються головним – подією. І хоча вони є малими подіями або дієвими фактами, ми все-таки будемо розглядати їх в рамках однієї великої, визначального події. Як відбувається цей процес подолання всіх перешкод, що виникали на шляху до нашої мети?

Цей природній і логічний рух в події переривається раптово новою обставиною. Зрозуміло, що це початок нової великої події, яка теж вбере в себе безліч проміжних подій-фактів. Ось така історія відбувається з подіями, їх пов'язаністю і залежністю одна від одної, з поглинанням великою подією малих.