Монологи та Діалоги

 Що таке монолог і діалог? 

Монолог – це спосіб побудови мови, при якому мовець у формі роздуму, призову або оцінки чиїхось дій передає свій душевний стан. Монолог є структурним елементом багатьох літературних творів, насамперед – драматичних. 

Діалог – це мовне спілкування двох або кількох осіб, структура якого складається з послідовного чергування реплік, які сприймаються на слух або записаних у формі прямої мови. Такий спосіб мовної організації служить для обміну думками або корисною інформацією.

Таким чином, відмінність монологу від діалогу полягає в наступному: 

Монолог – мова оратора, в якій не передбачається відповіді з боку співрозмовника. 

У діалозі беруть участь дві людини. 

Монолог звернений до слухачів чи передбаченого співрозмовника. 

Учасники діалогу адресують фрази один одному. 

Монолог – спосіб мовного самовираження. 

Діалог – важливий комунікативний елемент мови. 

Діалог структурно розділений на репліки. Монолог – єдиний в смисловому і структурному плані мовний фрагмент.

Завдання: Прослухати та прочитати діалоги та монолог по ролям:

Монолог Мавки "Лісова пісня"  (Леся Українка)  

 “О, не журися за тіло!

Ясним, вогнем засвітилось воно,

чистим, палючим, як добре вино,

вільними іскрами вгору злетіло.

Легкий, пухкий попілець

ляже, вернувшися, в рідну землицю,

вкупі з водою там зроститьь вербицю

— стане початком тоді мій кінець.

 Будуть приходити люди,

вбогі й багаті, веселі й сумні,

радощі й тугу нестимуть мені,

їм промовляти душа моя буде.

Я обізвуся до них шелестом тихим вербової гілки,

голосом ніжним тонкої сопілки,

смутними росами з вітів моїх.

 Я їм тоді проспіваю

 все, що колись ти для мене співав,

ще як напровесні тут вигравав,

 мрії збираючи в гаю..

Грай же, коханий, благаю!”

Монолог ведмедя

Хуліо Кортасар

Я ведмідь водопровідних труб. Коли западає тиша, блукаю трубами гарячої води, опалення й вентиляції. Переходжу з квартири до квартири по трубах, у яких живу. Мене треба цінувати, бо коли труся шерстю об стінки труб, я прочищаю їх. Найбільша моя розвага — ковзатися трубами з поверху на поверх.

Часом я жартома висуваю лапу з крана з гарячою водою, і тоді дівчина з третього поверху верещить, що обпеклась. Або ж вуркочу в димоході другого поверху, й тоді куховарка нарікає, що немає тяги.

Найбільше я люблю ніч, тоді я намагаюсь рухатися тихо. Визираю з комина й вишукую у небі місяць. А потім вихором злітаю аж до котлів у підвалі. Влітку купаюсь у водяних баках, де відбиваються зірки. Мию писок то однією, то другою лапою, а то й обома. І відчуваю неабияку втіху. Ковзаю трубами будинку й вдоволено гарчу. Подружжя прокидаються в ліжках і нарікають на шум. Дехто вмикає світло і квапливо занотовує, щоб на ранок поскаржитися двірникові. А я розшукую який-небудь кран, завжди відкритий на тому чи іншому поверсі, визираю, вдивляюсь у темряву кімнат, де мешкають ці істоти, нездатні блукати трубами. Мені шкода їх, вони такі незграбні й великі, такі самотні, так хропуть уві сні й марять уголос...

А вранці, коли вони вмиваються, я гладжу їм щоки, лоскочу носи й іду, певний, шо зробив добру справу.

Діалог Мотрі і Мелашки "Кайдашева сім'я" (І. Нечуй-Левицький")

Автор: раз уранці Мелашка вимела хату й половину сіней, обмела коло своєї призьби, змела до порога та й пішла в хату за рядюгою, щоб винести сміття на смітник. (Мелашка вийшла). Саме тоді Мотря вибігла з сіней і вгляділа коло порога сміття. Сміття було підметене аж під Мотрину призьбу.

Мотря: — Доки я буду терпіти од тієї іродової Мелашки!

(Мотря вхопила деркача та й розкидала сміття попід Лавріновою призьбою. Мелашка вийшла з хати з рядниною. Коли гляне вона, сміття розкидане геть попід її призьбою й по призьбі.)

Мелашка: — Хто це порозкидав сміття?

Мотря: — Я розкидала: не мети свого сміття під мою призьбу, бо я тебе ним колись нагодую

Мелашка: — А зась! Не діждеш ти мене сміттям годувати. Нагодуй свого Карпа. (Мелашка почала змітати сміття докупи до порога)

Мотря: — Не мети до порога, бо мені треба через поріг ходити!

Мелашка: — Авжеж, велика пані. Покаляєш, княгине, золоті підківки.

Мотря: — Не мети до порога, бо візьму тебе за шию, як кішку, та натовчу мордою в сміття, щоб удруге так не робила.

Мелашка: — А, ти, паскудо! То ти смієш мені таке говорити? Хіба ти моя свекруха? Ти думаєш, що я тобі мовчатиму? То ти мене вчиш, як малу дитину? Ось тобі, ось тобі!

(Мелашка підкидала сміття деркачем на Мотрину призьбу, на сіни, на вікна)

Мотря: — То це ти так! То це та, що од свекрухи втікала?

Мелашка: — Ти мені не свекруха, а я тобі не невістка. Я од тебе не втікатиму і мовчать тобі не буду. Ось тобі на, ось тобі на!

(Мотря кинулась до Мелашки та й почала видирати деркача з рук)

Мелашка: — Гвалт! Гвалт! Якого ти дідька чіпляєшся до мене, сатано?!

(З хати вибігла Кайдашиха з кочергою в руках і махнула на Мотрю кочергою. Мотря одскочила, кочерга потрапила в Мотрине вікно. З хати вибіг Карпо, а за ним Лаврін. Чоловіки розборонили жінок і розігнали їх.)

Мотря: — Одривай хату! Не буду я з вами жити через сіни, хоч би мала отут пропасти! Бери, Карпе, сокиру, та зараз одривай хату, а як ти не хочеш, то я сама візьму сокиру та й заходжусь коло хати.

Карпо: — Чи ви показились, чи знавісніли? Хто це розбив вікно?

Мотря: — Твоя мати! Це вже пішлося наче з Петрового дня! Одна обпаскудила мені стіни, друга вікна побила. Ось тобі за те! Ось тобі! (Мотря почала хапати рукою сміття і кидати на Мелашчину хату)

Кайдашиха: — Бий тебе сила божа! Не кидай, бо я тобі голову провалю кочергою, — крикнула (Кайдашиха погналась за Мотрею) Лавріне! Одривай їх хату. Про мене, нехай Мотря йде жити під три чорти або під греблю; я з нею зроду-віку не буду жить під однією покрівлею

Мотря: — Карпе! Одривай хату, бо я підпалю й їх, і себе та й на Сибір піду.

Кайдашиха: — Лавріне! Одривай їх хату, бо я ладна й до сусід вибратись. Зараз піду в волость, та нехай громада зійдеться та розкидає їх хату.

Волосний: — Ідіть ви собі ік нечистій матері та, про мене, повибивайте й очі, не тільки вікна.