Українськи народні традиції

Вечорниці

(Приклад створення сценарію інформаційно-літературної композиції)

Від керівника: На  цьому уроці ми можемо спробувати себе в ролі ведучих  інформаційного або літерно-художнього заходу, де ведучий дуже цікаво розповідає слухачам, або глядачам про традиції або інші цікаві факти. Це можуть бути як актори,  в глядацькому залі,  так і теле або радіоведучи.  Спробуйте і ви прочитати дикторський текст та записати себе на камеру. Вміння зацікавити глядача  - одне з основних та головних вмінь та задач актора!

    Напередодні святого Андрія  (12-13 грудня) вечорниці в Україні були найцікавішими і найвеселішими. Хлопці та дівчата зустрічалися, щоб поспівати, пожартувати, позалицятися, погратися в ігри.

Це щось на зразок сучасних клубів, дискотек, мож­ливо, їхній «прототип». Там молодь знайомилася, зближувалася, а невдовзі й одружувалася. Причому якщо молодь сиділа до півночі, то це вечорниці, а якщо ж засиджувалися до третіх півнів – досвітки.

Вечорниці тривають аж до початку Вели­кого посту.

Дівчата вибирали оселю для проведення вечорниць. Вда­лим варіантом вважалася оселя вдови, «солдатки», або – це вже в крайньому випадку – бездітного подружжя.

Господиню всі прибулі величали паніматкою. Вона слідкувала за дотриманням тра­дицій й народного звичаєвого права під час вечорниць – тримала лад. З цього приводу була колись і приповідка: «Паніматка – як сова, а очі – шулічині».

Примі­щення надавалося не безкоштовно, а за плату. Тільки гріш­ми платили рідко, частіше – хлібом або борошном, пшоном, ткани­ною тощо. «Гроші, – говорили колись наші селяни, – тільки шинкар бере!».

Відвідували вечорниці тільки неодружені молоді люди. Кожна частина села, а то й кожна вулиця мала свою хату для вечорниць. Навіть на маленьких хуторах було не менше, як дві хати, бо вважалося, що ходити на ті самі вечорниці рі­дним братам чи сестрам не годиться – намагалися ходити до різних осель.

Першими сходилися дівчата, а слідом за ними – хлопці. Якщо вечорниці припали на будні дні, то й займатися дівча­там слід було буденними справами, наприклад шити, виши­вати тощо. У хлопців «обов'язки» значно легші та цікавіші: співати пісні, розповідати різноманітні історії, казки, тан­цювати, залицятися – загалом, якнайстаранніше заважати дівчатам працювати.

Коли зійдуться хлопці, то дівчатам, звичайно, уже не до роботи. Починаються розмови про новини дня, про головніші події в селі: «той помер, той оженився, а той хату купив». Обговорювались найдивовижніші чутки, яких у наших селах завжди було багато.

Загалом найкращі жарти, народні бай­ки, пісні, танці, перекази, легенди,  жартівливі оповідання, приповідки, прислів'я, загадки та інші види народної творчості народжувалися саме на вечорницях та досвітках. Тут виник і поширився особливий тип жартівливих народних оповідань, що відомий під назвою небилиці.

Цей тип оповідань мало досліджений. Більшість наших фольклористів навіть не записували небилиць, очевидно, вважаючи їх не вартими уваги. З українських письменників і поетів, мабуть, тільки Степан Руданський використав небилиці у своїй жартівливій поемі «Вір – не вір, а не кажи «брешеш».

Крім звичайних вечорниць, була колись ще «складчина» і збиралася лише чотири рази на  рік: на третій день Різдвяних свят, Великдень, перед Пелипівкою і Великим Постом. Назва походить від того, що дівчата і хлопці «складались» і влаштовували спільну забаву з вечерею, музикою і танцями. Дівчата готували вечерю, а для цього вони зносили до паніматки, хто що мав: одна муки на вареники, інша сиру, ще інша масла – всього, чого треба. Хлопці теж складалися, але вже не продуктами, а грішми. На ті гроші вони купували вина або горілки, а також солодощів для дівчат: цукерки, медяники, марципани. Іноді наймали музикантів.

Коли приходила пора сісти за стіл, кожна дівка сідала зі своїм парубком. Не сідали тільки старша дівка – отаманша і старший парубок – отаман. Отаман брав у пляшку і чарку, а отаманша – частування, щоб піднести по черзі гостям. Як все поїли і попили, старша дівка казала: «Не гнівайтесь, люди добрі, якщо комусь недогода була, бо чим хата багата, тим і рада!». Всі виходили з-за столу, дякували отаманші й отаману, ще трохи танцювали та й розходилися хто куди.

Коли починався Великий Піст, вечорниці припинялися – гріх. Влітку вечорниць не було, їх заміняла «вулиця».